Остап Вишня. Заєць. Мисливський гумор

Заєць

Остап Вішня

Полюють на зайців в основному трьома способами: з підйому, з-під гончих собак і на засідках.

З підйому можна полювати одному і колективом.

Йдеш собі один ріллею, озиминою або бур'янами і "витовкуєш" зайця, який, як відомо, вдень лежить і відпочиває. Ви йдете до його лежання, заєць вискакує.

Якщо полюєте компанією, тобто колективом, краще йти так званим "казаном", такою, як би сказати, дугою, щоб фланги були попереду від центру. Заєць вискочить, наприклад, в центрі, йому вже інакше, як на сковорідку бігти нікуди.

Як же краще, запитаєте, полювати: одному або колективом?

Майже однаково.

Якщо йдете один, то один і промазуєте, якщо йдете колективом, то промазуєте колективно.

Дуже цікаво полювати на зайцеві з гончими собаками.

Якщо є такі собаки, їх пускають в лісок або в байраках, вони біжать, піднімають зайця і гонити його "голосом"

Ви стаєте на дорозі, де повинен пробігти заєць, і мастите по ньому на тій дорозі.

Але краса полювання на зайців з гончаками не лише у вашому промаху.

Ви уявляєте собі, коли ціла зграя гончаків йде слідом за зайцем: враження таке, ніби якийсь оригінальний, ні в якій філармонії небачений і нечуваний, оркестр грає. Заливається флейта, сурмить з переливами сурмач, гаркає бас, гуде баритон.

"Скільки жару, скільки пристрасті в голосах."

Ех, якби в наших оркестрах з такою пристрастю грали оркестранти, які були б симфонії!

Стоїш, слухаєш, серце розпирає тобі груди, горить мозок, і ти мастиш, мастиш і мастиш.

На засідку ви виходите, коли вже зовсім стемніє.

Виходите у великому дубленому кожусі. Господар вас запитує:

- Може, і свиту наділи б?

- Ні, - говорите, - не потрібно. Не так вже воно і холодно. І вітру немає. Та і первак у вас з коміром. Теплий первак, а я його добре підпережу, воно і не продує.

Ви влаштовуєтеся у величезної колгоспної солом'яної скирти.

Ніч темна, бадьора.

На піднебінні, над скиртою, - зірки, на землі, під скиртою, - зайці.

Сіли, вкуталися:

- Ну, налітайте, які тут є зайці!

Тихо, тихо.

А ось десь здалека, з сусіднього села: "Катіла-а-а-ася."

І тихо.

Ви ще щільніше вкутуєтеся в кожух.

Замислюєтеся.

Мимоволі з грудей:

"Ой, зийди, зийди, ясний місяцю, як млинове коло."

І знову тихо.

Голова на солому хилиться, хилиться, хилиться.

Під кожухом тепло.

І на серці тепло-тепло.

Раптом над вухом:

- C добрим ранком! Заснули?

- Здрастуйте! Невже заснув?

- А сніданок вже і на столі! Підемо!

- Підемо.

- А де ж ваша рушниця?

- Немає. Дивись.

Сюди-туди - немає рушниці.

- Ось воно як! Тут у нас не позіхай! Підслідили, значить, і хапнули. Ну нічого: може, де-небудь спливе.

- Неприємно! Хоч нікому не говорите!

Додому ви зайця все-таки привезли.

- А де ж рушниця? - допитується сімейство.

- Курок чогось закапризував: заніс до майстра.

Увечері ви їсте нашпигованого салом зайця. За столом урочисто: перший цього сезону заєць.

Урочисту трапезу розділяє з вами і ваш вірний по полюванню товариш.

- Будемо здорові!

Після вечері ви благально дивитеся на вірного товариша, а він, прощаючись, заплітає:

- Ти ж не забудь завтра занести боржок, що на зайця узяв.